TOP новин

Опитування


Зробите самостійно
Замовите у будівельній компанії
Найдете майстра по оголошенню
Замовите у нас
Ваш варіант


Косметичний ремонт квартири

Простий косметичний ремонт, про який піде мова, можна охарактеризувати як відновлення колишнього стану житлових і офісних приміщень без проведення робіт із заміни видів обробки. Цей комплекс робіт містить у собі переклеювання шпалер, перефарбування стель, фарбування вікон, дверей, плінтусів і лиштв, а також шліфування паркетних підлог і покриття їх лаком. Відновлення паркету - процес досить складний і трудомісткий, потребуючий певної кваліфікації виконавців і застосування спеціалізованого устаткування. З цієї причини паркетні роботи краще доручити фахівцеві - будь-яка самодіяльність, спрямована на економію засобів, може обернутися ще більшими витратами. У той же час всі інші операції, що входять у програму простого косметичного ремонту, при наявності бажання, часу і мінімальних навичок, можуть бути виконані самостійно. Оскільки найкращі результати досягаються тільки у випадку використання відпрацьованих методик і застосування перевірених матеріалів (на жаль, не завжди найдешевших), рекомендуємо в процесі проведення робіт дотримуватись рекомендацій співробітників Бригади спеціальних покриттів (БСП) Центру АРД, що брали участь у написанні цієї статті.
Підготовка до роботи

У першу чергу приміщення звільняється від меблів (за можливостю). Предмети меблів, що залишилися, групують у центрі кімнати і ретельно вкривають плівкою. У будь-якому випадку потрібно забезпечити вільний підхід до стін по всьому периметру і можливість виконання робіт по усієї площі стелі.

Якщо заміна підлогового покриття не планується, його необхідно захистити від бруду і можливих механічних ушкоджень. Паркет, ламінат або килимове покриття обов'язково закривають аркушами оргаліту або пакувального картону (чистими і сухими), поверх яких укладають товсту поліетиленову плівку (з перехлестом сусідніх полотнищ не менш 10 см). З метою поліпшення захисних властивостей стики полотнищ плівки рекомендується проклеїти липкою стрічкою (скотчем). Покриття на основі полівінілхлориду (ПВХ), часто неправильно названі лінолеумом, досить легко відмиваються від більшості видів забруднень, тому для їхнього захисту цілком достатньо застелити підлогу товстою поліетиленовою плівкою. У процесі проведення робіт найбільша кількість бруду утвориться по периметру приміщення. У зв'язку з цим захисну плівку бажано приклеїти скотчем і до плінтусів.

Плінтуси демонтуються тільки у випадку їхньої заміни, заміни підлогового покриття або циклювання паркету. Якщо перефарбування плінтусів не потрібно, їх варто захистити малярською стрічкою. Малярська стрічка - спеціальна липка стрічка на паперовій основі, що після закінчення робіт легко (на відміну від скотча) віддаляється з поверхні, що захищається.

Декоративні рамки з розеток і вимикачів знімають, а "начинку" заклеюють малярською стрічкою. Звісно, що всі електричні ланцюги повинні бути попередньо знеструмлені.

Демонтаж старих покрить

Підготовка стін і стелі приміщень починається з демонтажу (видалення) наявних покрить. В даний час найбільш розповсюдженим видом стельових покрить є водно-дисперсійна фарба. У будинках старої будівлі стелі обробляли вапняною побілкою. Набагато рідше зустрічаються стелі, пофарбовані масляними або алкидними емалями.

Водно-дисперсійна фарба й емалі не розчиняються водою, тому змити їх з поверхні стелі практично неможливо. Досить видалити за допомогою сталевого шпателя ділянки покриття, що відшаровуються, і розмити тріщини кутом того ж шпателя. Емаль бажано обробити наждаковим папером для підвищення шорсткості і поліпшення зчеплення зі нанесеними шарами.

Вапняну побілку необхідно змити до підстильного шару шпаклівки. Це нескладна, але досить трудомістка операція, від старанності виконання якої залежить якість зчеплення нового покриття з підставою (залишки побілки є розділовим шаром, що значно знижує адгезію знову нанесених покрить, що приводить до утворення пухирів). Шар побілки, товщина якого може досягати декількох міліметрів, розмочується водою за допомогою малярського валика і знімається сталевим шпателем. Іноді цілком видалити побілку за один прохід не вдається; у цьому випадку операцію повторюють багаторазово. Залишки побілки змиваються з поверхні стелі мокрою губкою.

Технологія демонтажу старої шпалери принципово не відрізняється від технології видалення вапняної побілки: фрагменти шпалери, що відшаровуються, обдираються "у суху", ділянки, міцно приклеєні до стіни, розмочуються водою і знімаються шпателем. У старих будинках шпалера нерідко наклеєні в кілька шарів, а власне стіну (для вирівнювання поверхні) було прийнято обклеювати газетами (ремонтуючи свою квартиру, автор з великим інтересом читав статті піввікової давнини). У подібних випадках залишається тільки запастися терпінням, продовжуючи послідовно розмочувати і видаляти шпалери шар за шаром.

Деякі види сучасної шпалери (типу "триплекс") легко віддаляються з поверхні стіни, залишаючи на її поверхні шар тонкого виворітного паперу. Якщо стіна досить рівна і не має потреби в ремонті, цей шар видаляти не слід, оскільки нова шпалера прекрасно клеяться на нього.

Старе лакофарбове покриття дверей, лиштв і віконних рам віддаляється тільки у випадку його розтріскування і відшарування. Найбільшою мірою цієї "хвороби" піддані віконні рами, відновлення яких, безсумнівно, відноситься до категорії найбільш трудомістких операцій. Проте, повне видалення покриття, що відшаровується, у цьому випадку варто вважати обов'язковим, оскільки локальне усунення ушкоджень за допомогою шпаклівки і наступного перефарбування, швидше за все, не дасть позитивних результатів: після декількох місяців рами знову прийдуть у непридатність.

Існує два методи видалення масляної (алкидної) емалі: хімічний і термічний. У першому випадку лакофарбовий шар розм'якшується за допомогою спеціальних хімічних складів, відомих за назвою "змивки", і віддаляється шпателем або шкребками різної форми, які можна виготовити з підручних матеріалів або купити в магазині будівельних інструментів. Змивка - спеціально підібрана суміш розчинників і (або) лугів із згущувачем, що перешкоджає швидкому висиханню складу й утворенню патьоків на вертикальних поверхнях. Змивки коштують недешево, а робота з ними займає досить багато часу. Більш продуктивним є термічний метод, що припускає розм'якшення фарби під впливом високої температури, що забезпечується струменем гарячого повітря, генеруючим спеціальним феном. Фарба розм'якшується на невеликих ділянках і віддаляється шкребком. На жаль, такий фен коштує досить дорого, оскільки відноситься до категорії професійного будівельного інструмента (фен для укладання волосся абсолютно не придатний, хоча і не відрізняється за принципом дії).

Відзначимо, що відновлення плінтусів з повним видаленням старого лакофарбового покриття і наступним усуненням дефектів за допомогою шпаклівки, швидше за все, виявиться економічно невигідним.

Підготовка поверхонь під фінішну обробку

Після завершення демонтажу старих покрить потрібно усунути дефекти стін і стелі. Для полегшення проникнення ремонтного матеріалу (шпаклівки) у тріщини їх необхідно розшити (розширити), ушкоджені місця очистити від слабко тримаючих фрагментів, а що відшарувалися ділянки штукатурного шару цілком видалити. Підготовлені в такий спосіб поверхні в обов'язковому порядку обробляються ґрунтувальним складом для гігроскопічних (убираючих вологу) основ, наприклад "Тіффенгрунд" (ТІГІИ Кнауф). Ґрунтовки - водні розчини полімерів, що містять довгі полімерні ланцюжки, здатні глибоко проникати в пористу структуру бетону або штукатурки і закріплюватися всередині неї, значно зміцнуючи поверхневий шар підстави і крім утворення пилу, що, у свою чергу, забезпечує максимальний рівень зчеплення ремонтних складів з матеріалом підстави.

Після висихання ґрунтовки глибокі вибої і місця, де штукатурний шар відвалився, зашпаровуються цементно-вапняним штукатурним розчином. У крайньому випадку (для прискорення процесу) можна скористатися алебастром або штукатурним розчином на гіпсовій основі типу "Ротбанд" (ТІГІ Кнауф). Як правило, ця операція виконується за допомогою прямокутної гладилки з нержавіючої сталі - інструмента найвищою мірою зручного й універсального. Для забивання глибоких тріщин у бетонних і цегельних конструкціях можна рекомендувати швидкотвердіючу ремонтну шпаклівку "Шпахтельмасе" (ТІГІ Кнауф) на цементній основі, для ремонту штукатурного шару підійде шпаклівка "Уніфлот" (ТІГІ Кнауф).

Відремонтовані ділянки ґрунтуються, і поверхні остаточно вирівнюються шпаклівкою, наприклад "Ветоніт КР" або "Ветоніт ЛР" (Оптірок). У процесі цієї операції усуваються незначні нерівності підстави і заповнюються дрібні тріщини. Варто враховувати, що товщина шаруючої шпаклівки не повинна перевищувати 2 мм; велика товщина забезпечується нанесенням декількох шарів, причому кожен наступний шар наноситься після повного висихання попереднього шару. Серйозні тріщини на стелі рекомендується додатково проклеїти смугами штукатурної склосітки з розмірами осередку 2х2 мм. Застосування для цієї мети стрічки "серпянка" з нетканого матеріалу не виключає імовірності повторного виходу тріщини на поверхню стелі. Технологія наклеювання стрічки полягає в наступному: на поверхню стелі наноситься шар шпаклівки, склосітка вдавлюється в шпаклівку і притирається шпателем. Надлишки шпаклівки, що видавилися крізь осередки сітки, знімаються шпателем і повертаються в ємність для повторного використання.

Чи потрібно шпаклювати стіни і стелю цілком, або можна обмежитися вирівнюванням окремих ділянок? Якщо планується обробка стін щільною шпалерою темних тонів, товстою рельєфною шпалерою або шпалерою під фарбування - шпаклювати всю поверхню немає необхідності. Крізь тонку світлу шпалеру, не зашпакльовані ділянки будуть просвічувати темними плямами: у цьому випадку стіни шпаклюють цілком.

Стелю, покриту водно-емульсійною фарбою, цілком шпаклювати не обов'язково (досить обмежитися шпаклівкою ушкоджених ділянок), але варто мати на увазі, що фактура фінішного шару фарби на зашпакльованих і не зашпакльованих ділянках може сильно розрізнятися, що особливо помітно при ковзному висвітленні. Проблеми сумісності матеріалів нерідко виникають при фарбуванні поверхонь, покритих емаллю: деякі водно-емульсійні фарби погано лягають на емаль. Виходячи з цього, можна рекомендувати в усіх випадках цілком закривати поверхня стелі тонким ("на сдир") шаром шпаклівки. Висохла шпаклівка ретельно обробляється дрібнозернистим наждаковим папером або абразивною сіткою. Застосування абразивної сітки забезпечує найкращий результат.

Методи запобігання повторного тріщиноутворення

Імовірність появи тріщин залежить, в основному, від конструкції стелі. Стельове перекриття, утворене цільною залізобетонною плитою, як правило, не піддане тріщиноутворенню. Якщо на стелі мається стик бетонних плит - виникнення тріщини в цьому місці досить ймовірно. Найбільш важка ситуація складається в будинках старої будівлі з дерев'яними перекриттями (часто володіють недостатньою твердістю), стелі в які покриті шаром штукатурки. Піддані тріщиноутворенню і стелі з гіпсокартону, що рано або пізно тріскаються в місцях стиків аркушів, як би якісно ці стики не зашпаровувалися.

Як показує практика, імовірність повторної появи навіть ретельно забитих стельових тріщин дуже велика. Для боротьби з цим неприємним явищем можна рекомендувати використання скловолокнистої стельової шпалери, відомих за назвою "павутинка". Павутинка - рулонна неткана полотнина зі скловолокна, що має товщину 1,5 - 2,0 мм і є порівняно пухкою структурою. Значна товщина і пухка структура павутинки не дозволяє тріщинам, що утворяться, виходити на поверхню стелі.

Окремі полотнища павутинки наклеюються встик клеєм для шпалери. Поверхня стелі, підготовлена, як зазначено вище (дефекти забиті, тріщини заклеєні склосіткою, зашпакльовані й оброблені наждаковим папером), ґрунтується клеєм, розведеним чистою водою на 20-30%. Після висихання ґрунтувального складу на стелю валиком наноситься шар клею нормальної концентрації, полотнища павутинки наклеюються встик і притираються твердою щіткою.

При роботі з павутинкою, як, утім, і з усіма матеріалами, що містять скловолокно, необхідно використовувати гумові рукавички. Помітимо, що фінішне фарбування павутинки цілком виключає емісію скляного пилу і робить застосування склошпалер абсолютно нешкідливим для здоров'я.

Велике значення має правильний вибір клею. Відомі випадки, коли клей, що продавався в комплекті з павутинкою, не забезпечував достатньої водостійкості з'єднання, що приводило до утворення пухирів, зморшок і жовтих плям у процесі нанесення фінішного шару фарби. Практичний досвід роботи з павутинкою дозволяє рекомендувати для наклеювання клей QUELYD "Спеціальний вініловий", що відрізняється високим і, що важливо, стабільною якістю.

Одержати ідеальні стики полотнищ павутинки практично неможливо, тому їх необхідно зашпаклювати. Ця операція виконується після ґрунтування всієї поверхні стелі водно-дисперсійною фарбою, розведеною чистою водою на 10-30%. Точне співвідношення фарби і води вказати неможливо, оскільки фарби різних марок дуже сильно відрізняються по густоті. Після висихання ґрунтовки стики і незначні дефекти поверхні шпаклюються "Ветонітом КР" або "Ветонітом ЛР", зашпакльовані ділянки шліфуються дрібнозернистим наждаковим папером, і стеля остаточно офарблюється водно-емульсійною фарбою.

У старих будинках з дерев'яними перекриттями навіть застосування павутинки може виявитися недостатньо. У цих випадках рекомендується повне обклеювання поверхні стелі штукатурною склосіткою з осередком 2х2 мм. Сітка шпаклюється, шліфується, ґрунтується розведеним клеєм для шпалери й обклеюється павутинкою, як описано вище. Такий "шаровий пиріг" забезпечує максимальний ступінь захисту від виходу тріщин на поверхню стелі. Більш докладно про застосування склотканинної штукатурної сітки можна прочитати в "ТС" 1/2001.

Фарбування стелі

Фінішне фарбування стелі виробляється малярським валиком (бажано новим) з ворсом середньої довжини. Поролонові валики, а також валики, що використовувалися для нанесення ґрунтовки, застосовувати не рекомендується. Значно прискорює і полегшує роботу спеціальна пластикова ванночка для фарби, що дозволяє віджимати надлишки фарби і рівномірно розподіляти її по всій поверхні валика. Для полегшення процесу очищену ванночку можна вистелити шматком поліетиленової плівки, краї якої закріплюються по зовнішньому периметру ванночки липкою стрічкою (скотчем). Після завершення роботи плівка знімається і викидається разом із залишками фарби, а ванночка залишається чистою.

В даний час на ринку будівельних товарів представлена величезна кількість марок водно-дисперсійних фарб. Об'єктивно оцінити якість фарби можна тільки шляхом спробної викраски. Прекрасно зарекомендувала себе порівняно недорога, але якісна водно-дисперсійна акрилова фарба "УДА-В" (московський завод СКІМ).

Підготовлена стеля ґрунтується розведеною водно-дисперсійною фарбою. Ця операція дозволяє виявити незначні дефекти, практично непомітні на зашпакльованої, але незабарвленої поверхні. Після шпаклювання і шліфування дефектних ділянок стеля офарблюється нерозведеною фарбою. Витрата фарби визначається її властивостями і, у першу чергу, покривістістю (вичерпна інформація про властивості лакофарбових матеріалів у "ТС" 1/2001). Варто мати на увазі, що на поверхнях, обклеєних павутинкою, витрата фарби зростає на 20-30%.

Наклеювання шпалери

Після завершення процесу фарбування стелі можна приступати до наклеювання шпалер.

Для наклеювання шпалери використовуються спеціалізовані клейові склади. Шпалерний клей, поряд з високими властивостями, що клеють, повинний мати визначений рівень вологостійкості, ефективно протистояти розвиткові грибків і цвілі , не залишати плям на шпалерах і, нарешті, легко розмішуватися і не утворювати грудок. На жаль, не всі марки клеїв забезпечують однаково гарні результати. Професійні обробники рекомендують для усіх видів паперової шпалери клей QUELYD "Експрес" (біле-зелене упакування), а для вінілової, текстильних і шпалери під фарбування - уже згадуваний QUELYD "Спеціальний вініловий" (біле-фіолетове упакування).

Готування клею (відповідно до інструкції) звичайно не викликає затруднень. Щоб виключити утворення грудок, воду в ємності (цебрі) необхідно "розкрутити" паличкою до утворення стабільної лійки, у яку тонким струмком висипається вміст упакування. Рідина в цебрі потрібно безупинно перемішувати до повного розчинення клею.

Перед наклеюванням шпалер вся поверхня стін ґрунтується клеєм, розведеним чистою водою на 20-30%.

У переважній більшості випадків клей наноситься на зворотну сторону шпалери, але деякі види шпалери (наприклад, флізелинові) передбачають нанесення клею безпосередньо на стіну, що обов'язково вказується в інструкції з застосування.

До початку роботи на стіні (за допомогою схилу) відбивається вертикальна лінія, що служить орієнтиром при наклеюванні першого полотнища. Сучасна шпалера клеяться тільки встик, тому послідовність монтажу полотнин (від вікна до дверей або від дверей до вікна) ніякого значення не мають.

Шпалери нарізаються на шматки з деяким припуском (50-70 мм) по довжині. У процесі виконання цієї операції необхідно враховувати раппорт (періодичність повторення) візерунка, наявність якого вимагає ретельного підбора сусідніх полотнищ по висоті для збігу малюнка. Деякі види шпалер (однотонні, шпалера під фарбування без упорядкованої фактури і т.п.) не мають раппорта візерунка, що практично цілком виключає утворення відходів і істотно прискорює роботу з ними.

Зворотна сторона шпалери покривається клеєм (за допомогою малярського валика), шматки складаються навпіл (клеєм усередину) і витримуються в такому стані протягом часу, зазначеного на упакуванні (звичайно 3-7 хв). Необов'язково витримувати цей час з точністю до секунди, але і сильно "перетримувати" також не бажано. У першу чергу це стосується дешевої паперової шпалери, що можуть розбухнути до такого ступеня, що почнуть розповзатися в руках.

Шпалера, що просочилися клеєм, накладаються на стіну, зморшки і міхури розгладжуються твердою щіткою. Використовувати для цієї мети ганчірку не рекомендується, тому що на деяких видах шпалери - найчастіше паперових - фарба може розмазатися. Наклеюючи паперову шпалеру, потрібно уважно стежити за тим, щоб клей не видавлювався зі стиків. З поверхні вінілової шпалери клей легко віддаляється вологою ганчіркою, вони практично не фарбуються, тому працювати з ними зручніше.

Оскільки шматки нарізаються з запасом по довжині, після наклеювання під стелею й у плінтуса утвориться надлишок матеріалу. Цей надлишок зрізується гострим ножем по металевій лінійці. Тупий ніж мне і рве папір, тому змінювати лезо потрібно досить часто.

Нижній край наклеєного полотнища обрізається з таким розрахунком, щоб він небагато (4-6 мм) загинався на горизонтальну полицю плінтуса.

Досить часто виникають проблеми з наклеюванням бордюру на поверхню вінілової шпалери. Навіть застосування спеціалізованих бордюрних клеїв не забезпечує прийнятного результату: через невеликий проміжок часу бордюр починає відклеюватися, а іноді просто відвалюється. Тільки наклеювання бордюрної стрічки безпосередньо на поверхню стіни гарантує багаторічну службу шпалери з цим декоративним елементом.

Технологія наклеювання бордюру виглядає в такий спосіб. По всьому периметру кімнати на потрібній висоті відбивається горизонтальна лінія. Після цього наклеюють верхню (над бордюром) частину шпалери, нижня крайка якої обрізається по нанесеній лінії за допомогою гострого ножа і металевої лінійки. Бордюр, попередньо просочений клеєм, наклеюється встик до крайки шпалери, причому його нижній край (15-20 мм) до стіни не притискається. Полотнища шпалери нижнього ряду заводяться під бордюр і обрізаються по його нижньому краю. Відрізану смужку видаляють, після чого бордюр остаточно приклеюють до стіни. Ця робота вимагає великої уваги й акуратності, але забезпечує одержання ідеального (і довговічного) з'єднання бордюрної стрічки зі шпалерою.

Наклеювання паперового бордюру поверх паперової шпалери ніяких затруднень, як правило, не викликає, але результат виходить гірше. У цьому випадку також рекомендується дотримувати технології, приведеної вище.

Остання порада: у процесі наклеювання шпалери і до їхнього повного висихання необхідно виключити всяку можливість виникнення протягів. Протяги викликають нерівномірне висихання шпалери і, як наслідок, їхню нерівномірну усадку, що може привести до розповзання стиків, неякісному приклеюванню полотнищ, а у важких випадках - до порушення цілісності шпалери.

«Стройдизайн»
 
Створення сайту Plazov.ru